Гамбург — одне з найстаріших та найбільших міст Німеччини. Протягом багатьох століть мегаполіс був економічним центром та ареною різних військових конфліктів. Розташований на перехресті торгівельних і річкових шляхів, Гамбург завжди привертав увагу різних загарбників.
Військові протистояння, які відбувалися на околицях міста, створювали його історію та, звісно, впливали на розвиток Європи. У сучасності мегаполіс є гарним прикладом процвітання після важких історичних подій. Далі на hamburgyes.
Історія боїв
Гамбург завжди привертав увагу нападників, бо красиве, культурне, стратегічно вигідне розміщене місто, яке розташоване на річці Ельбі, подобалось багатьом загарбникам. Завдяки торгівельним шляхам місто має відкритий доступ до Північного моря. Таке гарне розташування робило місто мішенню вікінгів у ранньому середньовіччі до бомбардувань під час Другої світової війни.
Неможливо описати всі битви та критичні моменти, але варто пам’ятати, що кожна з них залишила свій відбиток в історії Гамбургу, впливаючи на розвиток, архітектурні процеси та на життя мешканців. У сучасності мегаполіс є символом миру, але його минуле залишилося важливою частиною історії Європи.
Напади вікінгів
Зазираючи в історію Гамбургу варто згадати раннє середньовіччя, коли місто перетворювалось у вільний мегаполіс з успішною торгівлею. У той час вікінги напали на місто. Найбільш руйнівним виявився напад 845 року. Данські вікінги під керівництвом короля Горіка I здійснили масштабний рейд на місто. Граф Бенгард повинен був відповідати за військовий захист, але він був відсутній. Поселення були зруйновані, місто спалено, а жителі забрані в рабство.
Напад на місто продемонстрував вразливість північних регіонів Франкської імперії до скандинавських вторгнень. Це спонукало посилити оборону міста у майбутньому.
Повстання ободритів
Важливою історичною подією в історії території, де розміщений сучасний Гамбург, є повстання ободритів 983-го року. Це була частина антифранкського повстання племен слов’ян. Слов’янське плем’я ободритів населяло землі між Ельбою та Балтійським морем. Вони вели боротьбу за незалежність від імперської влади Оттонів, які хотіли підкорити землі та повернути жителів у християнство.
У тому ж році після програшу німецьких військ з лютичами, союзниками ободритів, прикордоння зазнало нападу. Ободритам вдалося захопити великі поселення, включно з Гамбургом, який тоді був релігійним та адміністративним центром. Було зруйновано укріплення, християнські святині, що демонструвало відмову від християнства, яке нав’язували силою.
Століттями територія ободритів залишалася зоною конфлікту. Після руйнації Гамбург було відновлено.
Наполеонівські війни: облога міста
З Гамбургом також пов’язані відомі бої, які відбувалися під час Наполеонівських воєн. У 1813-1814 роках маршал Даву перетворив мегаполіс на потужну фортецю й утримував місто навіть після поразки Наполеона.
20 березня 2013 року прийняли рішення про створення Ганзейського легіону. Чоловіків віком від 18 до 45 років залучили для захисту міста, як цивільну гвардію Гамбургу. Генерал фон Теттенборн не зміг забезпечити військовий вишкілу підготовку жителів і покращити оборонні споруди. Він вступив у бій з Ганзейським легіоном та цивільною гвардією і змушений був відступити. 30 травня 1813 року Даву захопив Гамбург. Гамбурзька рада розпалася, а муніципальну раду відновили. Даву оголосив 8 заборон членам ради. Гамбург оголосили поза законом наполеонівським імператорським указом від 8 червня 1813 року на 3 місяці.
Через тиждень французи взяли мегаполіс в облогу. Гамбург з Гарбургом повинні були перетворити на фортецю з гарнізоном 25 000 осіб. Вони створили поле для стрільби, вирубавши дерева, спаливши заміські будинки, знищивши передмістя Гамбург-Берг з церквою Святого Паулі. Коли Бремен та Любек відновили свободу, Ганзейська рада зібралась на останнє 18-те засідання. 29 грудня 1813 року Пертес та Сівекінг лобіювали відновлення державного устрою міста Гамбург та передали його втікачам сенаторам, але місто все ще було окуповане.
Після того, як Даву організував штаб-квартиру у фортеці Гамбург-Гарбург, громадські будівлі пристосували для розміщення військових. Всі церкви, крім Святого Михайла, переобладнали у стайні та склади сіна. На початку січня 1814 року 30 000 людей під командуванням генерала Левіна Августа фон Беннігсена замкнули кільце облоги міста. Після входження союзників у Париж Даву склав з себе командування та поїхав до Парижу.
5 травня 1814 року відкрили торги та рух, а 16 травня — біржу. Пройшов також відкритий з’їзд ради громадян. Французи покинули місто, а союзні війська увійшли у Гамбург.
Гамбурзьке повстання
23-25 жовтня 1923 року відбулося так зване гамбурзьке повстання — озброєне повстання гамбурзьких комуністів та соціал-демократів. Скориставшись кризою у державі, керівництво Комінтерну прийняло рішення провести збройне повстання, щоб владу захопили німецькі комуністи. Революцію запланували на жовтень-листопад 1923 року, але її запобігли дії уряду. Тільки комуністи Гамбургу на чолі з Ернстом Тельманом, не знали, що повстання скасовано та здійснили спробу захоплення міста.
23 жовтня загін 1300 осіб захопив у Гамбурзі 17 поліцейських дільниць. Також у робітничих районах звели барикади, а наступного дня були випущені листівки, які закликали до загального повстання. Та через 3 дні боїв у робітничих районах міста повстання було придушене військами.
Ця подія була великим значущим виступом робітничого руху у Німеччині того часу. Вона продемонструвала глибокі політичні та соціальні розбіжності у країні, які пізніше сприяли піднесенню радикальних рухів.
Операція “Гоморра” — битва за Гамбург
Варто зазначити найбільш руйнівні бої у Гамбурзі, але вони були не з землі, а з повітря. З 25 липня по 3 серпня 1943 року під час чотирьох нічних нальотів британців та двох денних атак американців велику частину мегаполіса було знищено. У першому нальоті було залучено 740 літаків вночі та 300 вдень. В останньому нічному нападі додалося ще 350 літаків. На Гамбург було скинуто 8500 тонн запалювальних та фугасних бомб. Місто залучило 14 000 екіпірованих пожежників, 12 000 солдатів та 8000 людей з інженерних підрозділів спеціального призначення, але вони не змогли запобігти виникненню великих лісових пожеж.
Перша хвиля бомбардувань 25 липня завдала дуже серйозної шкоди, зокрема на заході від річки Альстер, у центрі міста, у центрі Альтони та у районах Eimsbüttel та Harvestehude. Наступні денні нальоти 26 та 27 липня знищували об’єкти у районі порту, продовжувались роботи по повторних гасіннях пожеж та очищення територій. Десятки тисяч людей втекли зі зруйнованих районів, але потрапили під другий нічний нальот 27-28 липня. Він за 3 години велику площу міста перетворили в руїни. Багато людей просто не змогли врятуватися від вогню та бомб.
Вогняна буря знімала дахи будинків, перевертала дерева, кидала людей на землю або взагалі вбивала їх. Варто зазначити, що частина містян задихнулися у бомбосховищах, бо пожежа забрала весь кисень. Помирали люди й від перегріву, а сонця не було видно, бо димова хмара пилу та диму затуляла небо. З Гамбургу втекло близько 900 000 людей і це є дуже великі цифри. 29-30 липня відбувся третій нічний наліт і полум’я знов охопило частину Гамбургу. Матеріальні збитки були значними, а людські втрати — меншими, бо відбувся відтік населення.
Масштаб катастрофи бомбардувань важко описати, бо багато людей загинуло, місто було зруйноване, залізниця не працювала, водні шляхи, канали, флот було заблоковано затонулими кораблями. Ці повітряні бої увійшли в історію Гамбургу як найстрашніші.