Стосунки влади і церкви у місті Гамбург

Гамбург є не лише містом красивої архітектури, зелених парків та туристичних локацій. Це мегаполіс релігійної та культурної різноманітності, толерантності й життя людей різного віросповідання та світоглядів. Гамбуржці пишаються такою різноманітністю мешканців, а влада серйозно і шанобливо ставиться до різних релігійних громад, щоб кожній людині було комфортно у власному місті.

Хоч формально держава відділена від церкви, проте насправді вони співіснували роки, підтримуючи одна одну, і лише у XXI столітті закріпили це у вигляді договорів. Детальніше про взаємодію влади й церкви у Гамбурзі можна прочитати на сайті hamburgyes.

Історичні витоки

З періоду Реформації Гамбург здебільшого вважався лютеранським містом, а церковною роботою фактично керував Сенат. Проте у 1800 році спостерігали певне зниження відвідуваності церков та участі у Святому Причасті. Також у XIX столітті було знесено кілька церков, наприклад, Гамбурзький собор, який був католицьким. У той період у місті проповідували здебільшого раціоналісти, прихильники ліберальної течії, тому до Першої світової війни місто вважалося найменш релігійним.

Багато хто виступав за те, щоб церквою не управляли сенатори, а керувало духовенство. Проте пройшло ще багато років перш ніж прийняли церковну конституцію 9 грудня 1870 року, яка стала чинною й означала, що церква відокремилася від держави. Однак таке розділення не змогли реалізувати повністю. Церкву знову приєднали до Сенату, дозволяючи впливати на вибір пасторів та затвердження церковних законів. Це була система державного патронату, хоч вона й відрізнялася від класичного канонічного патроната.

Політичні стосунки влади й церкви різко змінилися після листопадової революції 1918-1919 років. Коли у Гамбурзі у 1918 році спалахнула революція, коли владу у місті захопила робітнича та солдатська рада. За час своєї роботи ця рада скасувала релігійне навчання, церковний податок і розробили спрощений процес виходу з церкви. Проте у 1921 році Верховний суд Німецького рейху (Reichsgericht) визнав певні рішення неконституційними й навчання релігії було повернуто. Через кілька років новою церковною конституцією, скасували “патронат” Сенату і поступово розірвали фінансові зв’язки, а прямі дотації пасторам припинено.

Співпраця між владою і церквою

Варто зазначити, що навіть після розділення взаємодія держави та церкви не припинялася і партнерство продовжувалося у багатьох сферах. Так поступово сформувалася німецька модель взаємовідносин між релігійними організаціями й владою. Завдяки цій системі організованої роботи всі структури беруть участь у суспільному житті міста, хоч формально церква і відокремлена.

Головні напрямки співпраці:

• Релігійна освіта. У школах викладають релігію, а структуру уроків розробляють представники церкви.
• Соціальна допомога. Церкви беруть участь у благодійності, допомагаючи людям поважного віку, біженцям, малозабезпеченим. Сюди також входить робота з в’язнями, які бажають змінити власне життя.
• Культурна спадщина. Держава піклується про збереження церков, тому що вони є історичними пам’ятками.
• Фінанси. Держава, зокрема влада, допомагає зі збором церковного податку завдяки системі державних фінансових органів.

Сучасні взаємовідносини

У XXI столітті співпраця влади й церкви почала розгортатися у новому форматі, отримавши правове оформлення. Гамбург був останньою землею у Німеччині, яка формалізувала ці відносини через договори. У 2005 році мером Оле фон Бойстом (ХДС) та єпископами Марією Єпсен і Гансом-Крістіаном Кнут, євангелістами, було підписано угоду з найбільшими християнськими церквами, яка ґрунтувалася на розумінні того, що Північноельбська церква своєю роботою збалансує певну напруженість у суспільстві. Також документ визначав, що важливо зберігати культурну та релігійну спадщину Гамбурга.

Пізніше такі угоди уклали з іншими релігійними громадами міста. У 2012 році також було укладено офіційні державні угоди з ісламськими громадами та союзом алевітів. Договори гарантували свободу віросповідання і захищали конфіденційність пастирської опіки та сповіді. Регулювалися обов’язки партнерів, захист святкових днів, рівне ставлення до дияконічних організацій, які пов’язані з церквою. Таке рішення стало визнанням того, що мусульмани є важливою частиною міської спільноти. Дозволялося будувати мечеті відповідно до законодавства, висвічували умови поховань на громадських кладовищах й розв’язували інші поточні питання, які стосувалися життя громади.

Місто стало взірцем для інших земель і після Гамбурзької угоди Нижня-Саксонія та Рейнланд-Пфальц розпочали переговори з мусульманськими громадами. Цей крок став важливим для всіх і підкреслює розуміння важливості думки кожного жителя міста з різним віросповіданням.

Отже, Гамбург є прикладом гарної співпраці держави й церкви на благо суспільства. Такий довгий розвиток відносин зробили гамбурзьку модель співпраці унікальною у Німеччині. У сучасності у місті поважають віру, традиції й наявне велике різноманіття різних культур. Релігія є важливою частиною життя містян, даючи підтримку, допомогу та відчуття присутності до певної спільноти.