Під час Другої світової війни місто Гамбург потужно бомбардували й багато районів перетворились на руїни. Після капітуляції міста від нього залишилось мало що. Це стосується знищених будинків, промислових підприємств, портових споруд, історичних пам’яток. Також померло дуже багато людей, а дехто просто задихнувся під час пожеж у бомбосховищах. Більше на hamburgyes.eu.
3 травня 1945 року місто капітулювало, було укладене перемир’я. Місцеві жителі були щасливі, що бойові дії нарешті закінчились й нічних бомбардувань більше не буде. Та всіх турбувало питання як жити далі, бо невідомість лякала.
Післявоєнний період
Наступні 3 роки життя міста були найскладнішими у сучасній історії Гамбургу. Більша частина будинків були зруйновані, постраждали цілі квартали, особливо на сході міста, все лежало в руїнах. Також були відрізані важливі дорожні зв’язки: вокзали, дороги, місця для кораблів. Кількість мешканців міста скоротилась з 1,7 мільйона з початку війни до 1,0 мільйона по завершенні бойових дій. Після війни почали повертатись евакуйовані, біженці зі східної частини території Німеччини, звільнені військовополонені. Сотні тисяч людей були у тимчасових притулках, а повернувшись побачили зруйновані будинки й почали зводити тимчасові хатинки.
Перша зима була найважчою, бо люди потерпали від холоду та голоду. Вугілля, газ та електрику дуже строго нормували. Продукти були по картках, але їх не вистачало. На Goldbekplatz, Reeperbahn та Großneumarkt працювали нелегальні чорні ринки, де можна було обміняти цінні речі на їжу. Щоб хоч якось зменшити голодування дітей пропонували гаряче харчування у школах. За це сплачували іноземні донори.
Шлях відновлення
Якщо говорити про економіку, то варто зазначити, що після закінчення бойових дій економічне життя міста практично зупинилось. Порт було дуже зруйновано, діяли обмеження союзників на судноплавство та суднобудування, які зняли тільки у 1951 році. Всі прекрасно розуміли, що без міжнародної та внутрішньої торгівлі Гамбург не зможе відновитись.
Що стосується відбудови міста, відновлення будинків, транспортних шляхів, то все рухалось досить повільно. Розмови про розбудову та реконструкцію міста почались ще у період війни. Планували розбити нову автомагістраль, хмарочоси, багато парків й нові райони. Нове місто повинно було бути розбудованим та сприяти зміцненню здоров’я людей. Всі ці ідеї реалізувати не змогли, бо підземні комунікації, тобто більшість з них, були цілими, тому для реконструкції довелося зберегти план старого міста.
Тільки у 1948 році економіку покращили завдяки допомозі від американської програми “План Маршалла”, який прийняли 3 квітня 1948 року. Після цього відновлення пришвидшилось. Змінилась структура поселень у Гамбурзі й багато людей селилися на околицях міста або за його межами. Центр лишили для магазинів та офісів. У 1951 році відкрили нові транспортні маршрути.
Реконструювання вважалась головною задачею соціальної політики у 50-х роках 20 століття й фінансувалось державним коштом. Будували будинки з червоної цегли, хмарочоси “Гриндель”. У 1952 році закінчилось будівництво стотисячного району. Місто оживало, вже можна було проводити різноманітні заходи.
Культура та дозвілля у Гамбурзі вже нагадали про себе зразу ж після закінчення війни. Ще у травні 1945 року запрацював зоопарк “Хагенбек”, а влітку почали свої сеанси кінотеатри. Також відновилась футбольна гра. Після відновлення відкривались собори, театри. Якщо ще у 1940-х роках Гамбург ще був повоєнним містом, то вже до кінця 1950-х років обставини покращились. З’явилась хоч якась політична стабільність, економічні успіхи, на повну запрацювала освіта, культура, але досі зберігався брак житла. У 1960 році було прийнято “План відновлення”, який спрямовували на покращення всіх сфер життя міста.