Друга світова війна – найбільший збройний конфлікт в історії людства, у якому брало участь 80% населення Землі. Вона почалася 1939 року з нападу Німеччини на Польщу. Хоча Німеччина та країни, які підтримували Гітлера, виступали у ролі агресора, самі ж німці сильно постраждали від дій нацистів. Жителі Гамбурга, одного з найбільших міст Німеччини, зіткнулися з жахливими подіями, а умови життя були важкими. З одного боку, вони зазнавали атаки військ антигітлерівської коаліції, а, з іншого, вони не отримували належного захисту від нацистів. Пропонуємо пригадати історію і дізнатися деякі факти про життя в ганзейському місті в той непростий час. Далі на hamburgyes.eu.
Початок бойових дій
Відразу після початку Другої світової війни життя в Гамбурзі практично не змінилося. Єдине, з чим довелося зіткнутися сім’ям у ганзейському місті – це екстрена мобілізація чоловіків. Вже навесні 1939 року, за кілька місяців до початку війни, гамбуржці призовного віку, а їх було понад 15 тисяч, були призвані на військове навчання. Загалом у суспільстві атмосфера була напруженою. Преса Гамбурга рясніла повідомленнями про успіхи на фронті та перемоги німецьких солдатів.
Ситуація змінилася приблизно через рік після початку Другої світової війни. Вперше гамбуржці зазнали страху наприкінці травня 1940 року, коли на місто впали бомби. З того часу великі міста Німеччини постійно піддавалися повітряним нальотам та бомбардуванням. Антигітлерівська коаліція, до якої входила Британія, СРСР та їхні союзники, ухвалила відповідну стратегію: виконувати масоване бомбардування цивільного населення противника з метою наближення закінчення війни. З того часу життя гамбуржців кардинально змінився на гірше.
Житло та інші міські споруди
На початку війни нацисти не подбали про захист цивільного населення Гамбурга від атак з повітря. У більшості житлових будинків та промислових будівель не було підвалів, які б виконували функцію притулків. Це пов’язано з близьким розташуванням ґрунтових вод. Бункери та бомбосховища також почали будуватися вже згодом. Вчені підрахували, що до літа 1940 року, коли Гамбург почав зазнавати регулярних атак з повітря, тільки для 2% населення міста були доступні надійні сховища.
Через постійні нальоти, бомбардування та повітряні тривоги, гамбуржці, які проживали у висотних будинках, залишили свої квартири. Деякі сім’ї переїжджали на околицю міста чи в найближче передмістя. У другій половині 1940 року у місті почали активно будуватися бункери. Також під них переробляли деякі будівлі. Гамбуржці, що залишилися без житла через бомбування, переїжджали в такі сховища. Звичайно, умови життя в них були суворими. Але з 1941 року жителі міста на Ельбі найсильніше переживали про безпеку та життя своїх близьких.
Робота
До початку нацистського режиму Гамбург був торговим містом, де було багато представників середнього та малого бізнесу. З 1937 по 1939 роки деяким гамбуржцям довелося проти волі змиритися з розширенням промисловості. Нацисти прагнули збільшити виробництво зброї та такі підприємства відкривали у Гамбурзі. На тлі цього також збільшився рівень безробіття. З початком Другої світової війни нацисти використовували систему примусової праці – мешканців міста на Ельбі змушували працювати на благо армії.
Оскільки чоловіки призовного віку вирушали на фронт, у розпал війни на підприємствах міста працювали переважно жінки. Нацисти забезпечували гамбуржців настільки мінімальною кількістю продуктів та предметів першої потреби, що на сім’ї з дітьми їх не вистачало. Діти шкільного віку також допомагали матерям на виробництвах.
Наслідки воєнних дій
Найстрашнішою подією військового Гамбурга стала операція “Гоморра”, яку провели влітку 1943 року. Упродовж 10 днів відбувалися постійні нальоти, внаслідок яких на місто було скинуто 8500 тонн бомб. Американські та британські військові були добре підготовлені технічно та використовували такі способи атаки, яким не змогли протистояти спеціальні технічні підрозділи, що відправляли в місто нацисти.
В результаті Гамбург перетворився на руїни. Більшість місцевих жителів, які залишилися живими, не мали надії на те, що місто вдасться відновити. Найбільше болю та горя принесли смерті тисяч місцевих жителів, серед яких були навіть діти. У місті не функціонувала залізниця, не було їжі та навіть питної води. Близько 900 тисяч гамбуржців залишалися у місті, але жити їм не було де. За наказом нацистів, тікати з Гамбурга було заборонено. Але катастрофа такого масштабу назавжди змінила мислення гамбуржців.
Понад 800 тисяч людей рішуче залишили Гамбург. Їх розміщували у сусідніх регіонах Німеччини. Настрій постраждалих гамбуржців вражає істориків досі – у перші тижні після катастрофи держава побоювалася вступати з ними у конфлікт. Навіть поліція пропускала втікачів, поводячи себе з ними обережно. Їхнє ставлення до націонал-соціалістичного режиму різко змінилося. Гамбуржці відчували, що їх не просто не захистили, а зрадили. Тому, коли у травні 1945 року місто здалося, вони зазнали полегшення. А демократична реконструкція у Західній Німеччині пройшла успішно.