Війна — це страшна трагедія XX століття, яка повністю змінила обличчя Європи. Війна забрала життя від 60 до 70 мільйонів людей у всьому світі. Після приходи до влади у Німеччині націонал-соціалістів влада перейшла до Гітлера. Роботу парламенту зупинили, а конституція перестала працювати. Всі сили нацистів були направлені на фронт. Під час Другої світової війни практично кожна родина мала мобілізованого чоловіка. Гамбург не був виключенням. Більше на hamburgyes.eu.
Початок страшної історії
Нацистська влада привела до того, що почалась військова мобілізація. Багато людей спершу перебували в ейфорії від нового правління й впевнено просували політичні зміни. У 1935 році кожен 26-й житель Гамбургу був членом нацистської партії. На гамбуржців спершу впливала пропаганда нацистів й вони всіляко вітали Гітлера й віддавали дітей у Гітлер’югенд. Можливо хтось це робив зі страху перед покаранням від відмови, але все ж більшість раділи новій ідеології.
Багато молодих хлопців міста спершу самі пішли на війну добровільно. Процес навчання було перебудовано так, щоб молодь, тобто студенти, могли йти працювати на підприємства, а далі все сприяло тому, щоб вони були “придатні” для економічних та політичних цілей нацистської держави. Створювались умови для подальшої служби в армії з відправленням на війну. Багатьох чоловіків призивали в солдати незалежно від їх бажання чи небажання.
Німецьке населення треба було мобілізувати на довгу війну й під враженням блискавичних перемог вермахту над Францією та Польщею люди ще більше повірили пропаганді нацистів, що обіцяли швидку перемогу над Радянським Союзом. Коли зимою 1941-1942 року солдати не повернулись з перемогою, як обіцяла раніше влада, довелось пояснювати, чому війна досі триває. Також німців, зокрема гамбуржців, треба було надихати на залучення до війська, на працю для військових цілей, на пожертви зимового одягу солдатам.
Мобілізація
Мобілізаційні кампанії проходили у декілька етапів. Перша була після провалу проти Радянського Союзу у 1941-1942 роках, друга — після поразки під Сталінградом у лютому 1943 року і третя після руйнації бомбардуваннями німецької військової промисловості навесні 1944 року. Гамбуржці вже у середині війни зрозуміли, що блискучої перемоги може й не бути, а кожному чоловікові доведеться піти на фронт.
Війна вплинула на школярів, студентів та викладачів. Освіта з самого початку була в заручниках ідеологічної та економічної війни, бо молодь було мобілізувати легше. Вчителі повинні були сприяти впевненості у перемозі, єдності, національній величі, закликати до боротьби, щоб “врятувати” країну. Для цього ввели спеціальні військові предмети, фізичну підготовку, щоб хлопці були сильними перед відрядженням на фронт. Студенти займались на тренажерах та здійснювали марші по бездоріжжю. Також їх вчили оцінювати відстань по картах.
Призвати на службу могли з 20 років, але молодь часто добровільно брала участь у війні. Для багатьох це була можливість втекти від школи та сім’ї. Також вступ в армію для них означав дорослішання, перехід від юнацтва на інший щабель життя. Так юнаки кидали школу й записувались волонтерами. Під час служби солдати зв’язувались з рідними листами, присилали листівки польовою поштою. Такі ж листи, де описували досвід війни, солдати слали коханим, в школи, де їх зачитували у звітах чи іншим дітям.
Друга світова війна зачепила кожну родину Гамбургу. Багато солдатів не повернулись і жінки були змушені утримувати сім’ю самостійно. Багато приїхали каліками й потребували догляду. Уже в середині війни мобілізація не здавалася такою чудовою як раніше, війну перестали романтизувати. Вона приносила тільки біль, страждання та смерть.