«Гамбурзьке повстання» стало одним з основних подій у бурхливому періоді після Першої світової війни. Тоді Гамбург, будучи одним із найбільших промислових центрів Німеччини, був головним епіцентром цієї боротьби. У статті розповідаємо причини та результати повстання в Гамбурзі. Більше на hamburgyes.eu.
Причини повстання в Гамбургу
У 1920-х роках післявоєнна Німеччина опинилася в критичному стані. Катастрофічний стан економіки призвів до гіперінфляції, яка щодня підривала вартість німецької марки. Ситуація стала настільки важкою, що робітники й службовці не встигали дочекатися наступної зарплати, адже гроші втрачали свою цінність неймовірно швидко. Найбільший тягар економічної кризи ліг на плечі саме німецьких робітників, які найбільше постраждали від наслідків післявоєнного періоду в Німеччині.
Влітку 1923 року в Москві, яка тоді була ідеологічним центром світового комуністичного руху, виник план організації соціалістичної революції в Німеччині. Цю ідею запропонував Карл Радек. Однак не всі члени Політбюро підтримали цю ініціативу – Йосип Сталін, наприклад, критично висловився щодо можливості встановлення радянської влади в Німеччині. Попри це, у вересні 1923 року Комінтерн вирішив здійснити повстання.
Розпочинаючи підготовку до повстання, комуністи сподівалися в першу чергу на Саксонію і Тюрингію, де вони досягли особливих успіхів на регіональних виборах. Однак ще до початку повстання Штреземан вимагав усунути комуністів з урядів Саксонії та Тюрингії, а робочі «сотні» – озброєні загони комуністичної партії – заборонити. Під впливом цих подій у Німеччині вирішили призупинити підготовку до повстання. Однак про це не встигли повідомити комуністів Гамбурга. Фактично революційне “повстання” робітників проти буржуазного уряду Німеччини відбулося саме в цьому портовому місті 23 жовтня 1923 року. Повстання в Гамбурзі було організовано політичним діячем Г’юго Урбансом, комуністом Гансом Кіппенбергером та Ернстом Тельманом, німецьким політиком родом з Гамбурга.
Хід повстання та його учасники
23 жовтня, о п’ятій ранку, робітничі революційні загони чисельністю 300 активістів КПГ штурмували 26 поліцейських дільниць у Гамбурзі, Альтоні та окрузі Штормарн у прусській провінції Шлезвіг-Гольштейн. Тоді з усіх дільниць були захоплені запаси зброї та боєприпасів. До того часу, як поліції вдалося стягнути підкріплення з околиць, робітничі квартали Гамбурга вже перетворилися на озброєнні фортеці, де повстанці забарикадувалися на дахах прилеглих будинків. Зі своїх позицій вони планували проникнути далі в місто та позбавити влади місцевих чиновників. Їхньою метою було повалення системи за зразком Жовтневої революції 1917 року в Росії.
Учасниками Гамбурзького повстання стали здебільшого робітники заводів і доків, а також активісти, які підтримували Комуністичну партію Німеччини (КПГ). Основним осередком їх опору був робітничий квартал Бармбек у Гамбурзі, де близько 300 робітників протягом кількох днів стримували натиск понад 6 000 поліцейських. Мешканці робітничого району Бармбек підтримували повстанців їжею та допомагали будувати барикади.
Пізніше іншим центром спротиву став квартал Шиффбек, де робітники, озброєні захопленою зброєю, також організували барикади та відчайдушно захищали свої позиції. Тут повстанці змогли деякий час стримувати наступ поліції та військ. Однак, попри мужність і рішучість повстанців, урядові війська завдяки десанту з крейсера “Гамбург”, чотирьом броньовикам і літака-розвідника, здобули перевагу і розбили повстанців у Шиффбеку. Після запеклих боїв цей район став останнім оплотом робітничого спротиву в Гамбургу і вже 25 жовтня повстанці були затримані та згодом засуджені.
Результати «Гамбурзького повстання»
Попри відвагу та рішучість робітників, їхня боротьба проти буржуазного уряду завершилася невдачею. Причиною поразки стали розбіжності серед німецьких комуністів: Ернст Тельман підтримував ідею повстання, тоді як голова комуністичної партії Генріх Брандлер виступав проти. Як результат, замість загальнонімецького повстання відбулося лише локальне збройне протистояння в Гамбурзі, яке було швидко придушено рішучими діями уряду.
Два кривавих дні в Гамбурзі призвели до значних втрат: загинуло щонайменше 100 людей, а від 300 до 400 осіб отримали поранення. Як відомо, тоді багато людей випадково потрапили під стрілянину між повстанцями та поліцейськими. Загалом було заарештовано 1400 осіб, але лише 873 з них постали перед судом і отримали вироки до 15 років ув’язнення за участь у «Гамбурзькому повстанні». Багато засуджених так і не відбули своїх термінів, оскільки новий президент Рейху Пауль фон Гінденбург у 1925 році оголосив загальну амністію.
Долі організаторів «Гамбурзького повстання» склалися по-різному. Так, Г’юго Урбанс спочатку приховався, але був затриманий у 1924 році. На суді він взяв на себе всю політичну відповідальність за повстання, не розкриваючи деталей. Тоді регіональний суд Гамбурга засудив його до 10 років ув’язнення за державну зраду. Проте восени 1925 року, через його депутатську недоторканність, Урбанс був звільнений. Ганс Кіппенбергер втік до Радянського Союзу, де у 1937 році був розстріляний. Доля лідера повстання, Ернста Тельмана, залишалася невідомою деякий час, оскільки він переховувався. Пізніше він став головою Комуністичної партії Німеччини (КПГ), але в 1933 році був арештований нацистами.
«Гамбурзьке повстання» в 1923 році стало символом боротьби за соціальні зміни і справедливість. Хоча воно тривало недовго, але залишило болючий слід в історії міста.